Відьомському монастирю 4 роки, але він, як вередливе дитя, вирішив показати себе світу в "найліпший" час: народження його сталося під волання сирен, гради, гуркіт уламків чогось рідного дому, серед крику матерів і їх передчасного сивого волосся.

Сталося, мабуть, як мало статися.

Персонажі книги вивчають своє поняття віри, в той самий час як наша країна, наші люди знаходять свою. Віримо в Україну, ЗСУ і нас самих. Бо інших варіантів не маємо.

Знаємо по собі, що історії п'ють з людини її біль, криваві рядки карбують страшні події. Мати право розповісти про свій біль, який іноді неможливо одягти в слова – це право кожного українця.

На жаль,  це право нахабно заблюрюють бездушно-толерантним надписом " цей контент може вас засмутити".

Ця платформа належить нам. На щастя, ми, автори проєкту, чудово володіємо англійською та японською мовами і ми будемо перекладати і розповідати ваші історії війни  на сторінках свого блогу.

Фейсбук тут не видалить як батькові відірвало руку.

А інстаграм не приховає допис, де дванадцятирічний  син власноруч ховає маму і тата біля руїн свого дому.

Ми не мовчатимемо. А наші слова будуть гучніші за їх кулі.
Ви можете написати нам у будь-якій соціальній мережі і розповісти свою історію, яку ми пізніше перекладено і викладемо у себе на сайті.